Языковая политика

Под ударением минимальные пары безусловно существуют, в безударном положении реализация фонем /ɛ/ и /ɪ/ очень близка и смешивается в речи многих носителей.

Наголошені И, Е розрізняються: «лив» і «лев» не плутаються.
Ненаголошені И, Е звучать близько: «бу́диш» і «бу́деш» можна сплутати на слух.
Але в кінцевій позиції ненаголошені Е й И розрізняються: «чу́ти» й «чу́те» не плутаються між собою (чи, принаймні, так має бути в орфоепічно правильній вимові).

А чому Мумідєйх? По ідеї, російське Е після приголосної мало б перейти в українське Е — «Мумідейх». М'якість зберігається, лише якщо в спорідненому українському слові на місці рос. Е пишеться І, але це слово не схоже на слов'янське, тому навряд. Яка етимологія цієї назви?

Драгоманівка — это же сербская кириллица, в штокавском всего четыре альвеоло-палатальных фонемы, противопоставленных непалатальным, а в украинском их больше, поэтому всё равно приходится использовать ерь: свьатиj = святий.

Слово «святий» годиться для критики недоліків драгоманівки: м'якого «вь» там на слух, фактично, нема, пік м'якості падає не на «в», а на «с», а голосний звук не звучить як «а». Драгоманівка — це та ж спрощена шкільна транскрипція, яка такі деталі теж передає криво.

минимальные пары?

Минимальные пары для [ɪ], [і] после твердых. В варианте произношения, где различаются смягчающее/несмягчающее І после зубных, «коси́» (императив от «косити») отличается от «косі» (прилагательное «косий» во множественном числе) только качеством гласной, «с» читается как твердый звук в обоих случаях. В варианте, где несмягчение зубных не сохранилось, губные и шипящие все равно считаются несмягчаемыми, так что в качестве минимальной пары, различающейся только качеством гласного звука, можно взять бик/бік (бык/бок) или перехожий/перехожій (им. мужского рода и дат. женского). Впрочем, можно спорить, является ли «несмягченная» согласная перед І твердой или полумягкой (скорее всего, варьирует у разных носителей от полного несмягчения, как в англ. «see», и до полноценного смягчения, как в русском, плюс смягчаемые шипящие).

Минимальные пары для смягчения/несмягчения перед [і] возможны только в варианте произношения, где несмягчение зубных перед І сохранилось: сік (сок), ніс (нос), дружні (дружные) читаются с твердой согласной, а сік (сёк), ніс (нёс), дружні (дружественные) — с мягкой. В прошлом такое произношение считалось орфоэпической нормой. Современная орфоэпическая норма это явление игнорирует, но и прямого запрета несмягчения не содержит. Опять же, произношение у разных носителей может варьировать: несмягчающее І может отличаться качеством звука от смягчающего (но при этом отличаться от И, хотя в некоторых диалектах может и совпадать), либо вместо твердости может быть полумягкость.

Минимальные пары для [і], [ɪ] после мягких (о котором DarkMax писал выше) — различия в произношении окончаний разных падежей прилагательных мягкой группы. В «синій льон» (им. муж.), «синім льоном» (тв. муж.) І произносится как [ɪ] со смягчением согласной, а в «на синій машині» (дат. и предл. жен.), «синім машинам» (дат. мн.), «в синім небі» (предл. ср. и муж.) — как [і] со смягчением согласной. Опять же, может варьировать у носителей: для DarkMax'а разница отчетлива, что сложно отождествить два звука, для меня они звучат примерно как разные тональные варианты одной гласной, у кого-то разница стерлась окончательно.

Минимальные пары для твердости/мягкости перед [ɪ]. Ищем похожие прилагательные мягкой и твердой группы, напр., «дружний» (дружный) и «дружній» (дружественный). (Нужно брать одинаковые падежные формы, в которых в твердой группе в окончании присутствует И).

Давайте!

«І» та «и» співпали, але різняться приголосні, після яких вони стоять. Тому я й дивуюся українській літері «ы»: «і» пишуть (друкують) після м'якого приголосного, «и» — після твердого, а що за 3-й варіант?

Приголосна перед І — необов'язково м'яка. Якщо ми говоримо про І<О (як у слові «дім» або «сіль»), то перед нею може зберігатися історична твердість, хоча сама голосна близька до І<Ѣ. Також можливий варіант вимови, коли И-подібний звук іде після м'якої приголосної — в цьому випадку теж пишеться І. Тобто, можливі 4 варіанти: [и] після твердої приголосної (пишемо И: «сир»), [і] після твердої (пишемо І: «сіль»), [и] після м'якої (пишемо І: «крайній»), [і] після м'якої (пишемо І: «сніг»). Хоча в наш час здебільшого орієнтуються на варіант вимови без таких фонетичних подробиць, і будь-яка И розглядається як [и] після твердої, а будь-яка І — як [і] після м'якої.

Не треба плутати історичну букву І (яка читалась так само, як И, і відрізнялась лише орфографічно) і сучасну букву І (що не має прямого зв'язку з історичними И чи І й передає нову фонему, що походить з кількох різних історичних голосних). Українці просто взяли букву, що була у шрифті, й дали їй нову функцію, а на місці історичної букви І стали писати И.

Чому українці відмовились від букви Ы? Тому ж, чому це зробили й болгари та серби, в яких історичні И та Ы теж фонетично співпали — теоретично, вони теж могли б залишити Ы, а И з алфавіту викинути, але простіше й логічніше було залишити ту букву, яка була більш частою й мала простіше накреслення. Частотність стала причиною й відмови від І та Ѵ (які були рідкіснішими за И, хоч І графічно простіша) — південні слов'яни просто відмовились від І, а українці пристосували для нової ролі.

Исландию забыли. По идее, должна быть зеленой. (Не смогли разобраться с исландскими названиями дьявола?)

Впрочем, возможно, «фекалии» у носительницы — одушевленное, аналогично «я вылила пираний из аквариума».