хвайним хвіліжанкам 
Хварбованим?
ФА́НТЯ, я, сер., збірн., діал.
1. Одяг, білизна. В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Гнат Хоткевич, II, 1966, 147); Весною двадцятого року з болем у серці отримував [Погиба] од поляків для своїх козаків недоношене фантя колишньої австрійської армії (Михайло Стельмах, II, 1962, 50).
2. Лахміття, подертий одяг, старі непотрібні речі тощо. * Образно. Годі мандрувати [архівам] залізницями. Тепер це фантя все вантажили на бендюги (Яків Качура, II, 1958, 381).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 562.
ФА́ЛЯ, і, жін., діал. Хвиля (див. хвиля 1 1). А на чайці одинокий Без весла рибак сидить І спокійно, мов байдужно, На тривогу хвиль глядить. Його серця не тривожить Образ смерті серед фаль (Іван Франко, XI, 1952, 469).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 555.
ФА́КЛЯ, і, жін., діал. Смолоскип. А глибоко в льоху під церквою блимала факля, увіткнута в землю, де Орися, тріпочучи серцем, дожидала Антося (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 91).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 552.
ФІ́ГЕЛЬ, гля, чол.
1. заст. Завиток (архітектурна оздоба); розчерк (на письмі).
2. перев. мн., перен., розм. Витівки, штуки, трюки. [Старостина:] Ми знаємо давно, що граф на жарти і на фіглі здатний, і нас нічим він не здивує (Карпенко-Карий, II, 1960, 48); Вся рота реготала від тих фіглів, які я витворяв (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 37); — Це ти, Юрку, і фіглювати не вмієш? З ними, з фіглями, і працювати легше (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 211). Фіглі (фігля) робити (зробити, викидати і т. ін.) — вдаватися до жартів, пустощів, трюків, щоб насмішити або обдурити когось. — Вона любить фіглі робити і опісля на все горло сміятися (Ольга Кобилянська, III, 1956, 393); Бачать діти, що старий батько з ними фігля зробив (Словник Грінченка).
♦ Заводити фіглі з ким — залицятися до когось, мати з кимось любовні пригоди. А Маріка, як тільки Тимофій куди відвернеться, заводить фіглі з його братом Палійчуком (Гнат Хоткевич, II, 1966, 417).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 583.
