Воллигера Менша на вас нет. По-моему, в стандартном русском языке нет разницы между ы и э в безударном слоге.
Но в нарицательных именах тенденция жива по-прежнему, не раз доводилось слышать компьютер с [tʲ].
Молча. Спокойно. /ы/ оказывается чуждым только тогда, когда его записывают как "е" — вот такая у него двойственная природа.
Зачем чехи, если знаменитого франц. кардинала в России повсеместно называют Ришелье́, хотя он Ришельё, и всё из-за того, что кому-то было лень «ё» печатать в книгах. Вот так и «научили» всю страну
Для розгляду на прикладі візьмемо прізвище німецького математика Мебіуса. Його німецька вимова — [ˈmøːbi̯ʊs]. Де М тверда, а голосна [ø] — переднього ряду високо-середнього підняття. Українське О, як я зазначав, заднього ряду низько-середнього підняття, навіть при пом’якшених. Російське ж Ё реалізується як голосний середнього ряду високо-середнього підняття [ɵ], тому є для росіян найкращим сурогатом. Українська мова з близьких звуків може запропонувати лише передній низько-середній голосний Е. Звісно, це якщо триматися орфоепії.
Причина не в этом, а в том, что тогда так и передавали фр. eu, в т.ч. в лексике, заимствованной устно - ср. месье < messieurs.
Так вообще причина того, что так передавали - именно в том, что всем было лень ставить точечки над ё
усно могло передаватися навіть як мусью