Фамилии на -ич, -ович,- евич в Беларуси и Украине

[Сергей]

Але схоже, що у вас такі прізвіща дійсно мають шляхетське походження. Наприклад, Крип'якевич.

[DarkMax]

Розмови про чужинськість -ович походять від поглинення української шляхти і старшини російським дворянством. Головні носії опинились русифіковані.

Але схоже, що у вас такі прізвіща дійсно мають шляхетське походження. Наприклад, Крип'якевич.

В сучасній Україні вони стійко асоціюються з білорусами і євреями (можливо, білоруського походження).

[Сергей]

У вас зустрічаються прізвіща, подібні до сербських? Наприклад, Микулич, Савич і т.п.

[Сергей]

В Білорусі, доречі, прізвіщ на -енко серед власне білорусів теж чимало.

[Solowhoff]

Розмови про чужинськість -ович походять від поглинення української шляхти і старшини російським дворянством. Головні носії опинились русифіковані.
В сучасній Україні вони стійко асоціюються з білорусами і євреями (можливо, білоруського походження).

Це теж під москальським впливом. Для москалів прізвища на -вич незвичні. А от на Галичині ніхто того ж Шухевича не сприймає євреєм чи білорусом.

[DarkMax]

Срач політично вмотивованих письменників з холодними науковцями.

Навколо того, чи є вживання імені по батькові питомо українським чи запозиченням з російської мови, точаться суперечки. Мовознавці Іван Огієнко та Петро Одарченко вважали, що така форма є давнім українським звичаєм, що походить з часів Київської Русі та Богдана Хмельницького, як, наприклад, Анна Ярославна, Петро Конашевич Сагайдачний.

Іван Огієнко писав: «Думка, ніби назви по батькові — це московський вплив, ця думка історично неправдива: кожний давній Літопис наш, писаний в нас ще до початку московського впливу на Україну, має сотні назов по батькові, а це виразно говорить, що звати по батькові — це наш давній український звичай. „Простий“ народ звичайно зве один одного тільки по йменні; але осіб поважних зве ще й по батькові, — і це не з якогось московського впливу, а виключно по власній традиції, що живе в нас уже над тисячу літ».

Літератори ж Юрій Яновський, Микола Хвильовий та Микола Куліш, навпаки, вважали, що вживання по батькові не є традиційно українським.

Є свідчення, що Богдану Хмельницькому неодноразово робили з московських приказів зауваження, що він «непристойно величается», пишучи у своєму листуванні з Москвою своє ім'я по батькові із закінченням «-вич». Українські (малоросійські) прізвища («въ видѣ умаленія личности») змінювали на свій лад: у московських стовпових книгах наприкінці XVII ст. гетьмана Самойловича писали тільки як «Самойловъ», Мокрієвич — як «Мокріевъ», Домонтович — як «Домонтовъ», Міхневич — як «Михневъ» тощо.

До речі, Іван Самойлович — син Самійла з Ходоркова. Як і у випадку з Конашевичем, нині за прізвище гетьмана сприймають ім'я по батькові.

[DarkMax]

До речі, Шухевич гарний приклад фактора становості у походженні прізвища. Він із священицького роду. А як я зазначав раніше, священиків іменували поважно з -ович. До появи у роду священника сім'я звалась Шухами.
На додаток це приклад українського творення імені по батькові від прізвища: батько Шух - Шухевич, батько Хмельницький - Хмельниченко.

[Solowhoff]

На додаток це приклад українського творення імені по батькові від прізвища: батько Шух - Шухевич, батько Хмельницький - Хмельниченко.

Юрасем Хмельниченком він був лише неодруженим юнаком під опікою батька. Після смерті батька, коли сам став гетьманом та одружився - то став Юрієм Хмельницьким

[DarkMax]

Це вже регістри поваги. Дехто лишався до гробу -енком, звідти і прізвища відповідні.

[bvs]

В Білорусі, доречі, прізвіщ на -енко серед власне білорусів теж чимало.

По происхождению они украинские, как и русские на -енков, исконные -ёнок.