Чорт, у першому дописі зникли картинки.
Осип Турянський. Поза межами болю (1921)
Українська література про Першу світову війну залишається осторонь літературного канону. Її голос заглушає героїчна література про Другу світову та перипетії українських визвольних змагань.
Осип Турянський брав участь у Першій світовій війні й описав свій досвід перебування в сербському полоні в романі «Поза межами болю». Це роман про страждання й повільне вмирання героїв, що споглядають свої передсмертні марення. Цей текст не схожий на відомий нам героїзм воєнної прози, оскільки на романі «Поза межами болю» є стилістичне тавро епохи – він сповнений сцен чорної меланхолії, що нагадують готичні мотиви Едгара По чи французьких проклятих поетів.
Персонажі Турянського опиняються у власному чистилищі, де вони переживають ненависть до жінок, що їх не дочекались з війни, чи бачать своїх близьких, яких ніколи не зможуть побачити в реальному житті. Вони опиняються за межею голоду й холоду та постають перед дилемою, чи з’їсти свого мертвого товариша, щоб ще на якийсь час подовжити своє власне існування.
Валер’ян Підмогильний. Третя революція (1926)
Війна – це не тільки батальні сцени. Війна – це не тільки про військових. «Третя революція» – це невеличке оповідання Валер’яна Підмогильного про махновців і те, як цивільне населення переживає їхній прихід.
З «Третьої революції» видно, як цивільне населення спостерігає прихід окупантів і переживає їхнє панування – з цікавістю, зі страхом, з втомою. А також про те, як проявляється відчуття всесильності й вседозволеності серед завойовників.
Махновці вдираються в оселі, займаються мародерством і шаленіють від нових незвичних речей. Вони відчувають свою владу над життями людей – відчуття влади дає їм змогу погрожувати цивільним і залякувати їх смертю, якщо ті не віддадуть їм бажане. Вони приходять з вірою у свою реальність і не приймають реальності об’єктивної. «У городі всі пани», – впевнено каже махновець, коли одна з персонажок дає йому їсти «звичайну» їжу, а не те, що, на його думку, їдять пани.
Іван Багряний. Пацан (1928)
Так, вам не привиділось, оповідання Івана Багряного про дитину на війні називається «Пацан». Це слово не аж таке нове в нашій мові, воно існувало вже в 1928 році.
Дев’ятирічний Колька прибивається до комуністів, в командирі яких знаходить батьківську фігуру. Але коли комуністи змушені поїхати з міста, хлопець не встигає втекти з ними й опиняється в рідному місті в гоніннях і в статусі ворога.
В не встиганні виїхати виявляється цікавий символічний момент розірваності юнго героя – він забарився саме тому, що хотів попрощатися зі своєю матір’ю жебрачкою, яка не спроможна піклуватися про сина. Чужі люди йому не раді й не хочуть допомогти Кольці. Ба більше, дехто мстиво не бажає пацану добра зі злості на комуністів, адже серед одномістян Кольки є ті, в кого комуністи конфісковували майно.
Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр (1934)
«Холодний Яр» — документальний роман про історію, побут і порядки Холодного яру в 1918-1922 рр. Ця книжка прочитується легко, як сучасна репортажистика, вона не містить додаткових художніх пластів і розповідається очевидцем подій. «Холодний Яр» фіксує, як радянська влада публікувала в пресі фейки про холодноярівців як бандитів, як подана ними інформація відрізняється від реальності (чим неабияк перегукується із сучасним російським медійним полем). Показує колаборації з ворогом, настрої селян і щоденний побут. Книжка сильно перегукується із сучасною війною, показуючи, що в ній є час на романтику (наприклад, те, як черниці з Мотриного монастиря заглядаються на козаків), на життя між боями чи на дозвілля.
Олександр Довженко. Україна в огні (1943)
«Україна в огні» – програмова кіноповість Олександра Довженка 1943 року про долі й поневіряння мешканців одного українського села в часи Другої світової війни.
Війна в Довженка є страшною, хаотичною й афективною. Вона не залишає жодного з персонажів тексту не заплямованим насиллям, страхом, зрадою чи іншими «негідними» вчинками. Старий Запорожець співпрацює з німцями, Христя одружується з італійським капітаном, дівчатам не вдається уникнути зґвалтувань, а хлопцям – роботи поліцаями. Та попри всю цю заплямованість самі ці люди боронять країну. Вони не зображені ідеальними героями – Довженко чесно показує їхній страх, що веде до дезертирства, їхню ненависть – коли засліплена емоціями громада заледве не страчує своїх, їхню апатію чи відчай – коли дівчина бажає смерті й не хоче виправдовуватись перед своїми суддями.
Довженко своєю кіноповістю показує, як натовп у стані афекту жадає негайної помсти за найменші провини, не бажаючи слухати історії засуджених. Проте автор дає нам змогу як читачам зупинитися й разом із натовпом вислухати, що довелося пережити героям, які справжні наміри й трагедії стоять за їхньою співпрацею з ворогами. Власне, це те, чим «Україна в огні» цінна й в наш час – настановою не діяти в афекті, а холодно перевіряти інформацію й зупинятися, щоб вслухатися в голоси інших. Зрештою, література дає нам цей унікальний шанс – вслухатися в історії інших.
Іван Багряний. Сад Гетсиманський (1950)
Порівняйте, скільки українців чуло про «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина й не чули про «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. В цьому немає жодних об’єктивних причин начебто більшої цінності твору Солженіцина, а лише наслідок послідовної російської культурної політики.
«Сад Гетсиманський» не є безпосереднім твором про війну. Це роман про добу сталінських репресій, що змальовує перебування у в’язниці Андрія Чумака. Це текст про приниження й тортури над в’язнями, нелюдські умови, в яких їх тримають. Ув’язнення в цій книзі – це не покаранням чи превентивний засіб проти порушників закону. Це спроба ізолювати й зламати всіх свідомих українців. Те, що описує Багряний, надто гучно перегукується з тим, що ми дізнаємося сьогодні про перебування в окупації й полоні.
Україна в огні: українська класична проза про війну й терор
