Кілька років тому Дмитрій Биков привернув мою увагу як чи не єдиний російський експерт, котрий цікавиться українською літературою. Щоправда я дуже швидко виявив, що добродій Биков зовсім не володіє українським контекстом і зводить будь-що до впливів Гоголя, неначе знамениту фразу про вихід із "Шинелі" було сказано про нас, а не про них. Я відмахнувся від очевидно хибних суджень, але продовжував ставитись із розумінням до реплік Бикова щодо російськомовної культури в Україні.
Адже дійсно, наприклад, Одеса поза російським культурним контекстом має винаходити себе наново. Ми досі ніяк не можемо засвоїти Гоголя як безперечно українського письменника, Рєпіна - як українського художника. Це попри однозначно українське походження і однозначно українську тематику. Що ж казати про Ільфа і Петрова? Переклад "12 стільців" з'явився лише в 80-х, і за всі роки Незалежності його не перевидавали жодного разу. Створення українського образу Одеси потребує роботи й часу, незалежно від стратегії будівництва того образу. Тож не обурювався грубими репліками добродія Бикова. Хай бачить нікчемне майбутнє, виходячи з туманного теперішнього, а ми все одно вибудуємо світле майбуття.
Але сталась розмова із Арестовичем. Розмова з дурнем частенько знімає маску з розумної людини. Биков остаточно пробив дно. Тепер зайве шукати справедливе зерно у його словах.