Как в Московском княжестве начала 17 в. книжки писали и читали на ЦСЯ, а в бане говорили по-русски
Там щось інше — російська ж як літературна мова з життя харків'ян нікуди не зникла. Скоріш, можливо, вгадуються паралелі з пізнім радянським розподілом ролей: російська — «практична», українська — «поетична». Харків, з моєї суб'єктивної київської точки зору, в чомусь консервативніший за Київ: якісь архетипи, моделі поведінки, звідкись знайомі ще з дитинства, але «зараз так не роблять», там продовжують жити. Що не дивно: тяжіння до епохи, коли Харків був головним містом, і до країни, в якій він був головним містом, до тих ролей і правил.
Чому в Києві нема сепаратистського руху навіть серед російськомовних? Тому що сепаратизм у столиці не має сенсу. Мабуть, це одна з причин, чому проект ХНР провалився: проміняти статус першої столиці України, хай навіть і неформальний, на столичну роль у бунтівній республіці-області — невигідний розмін.