Потом говорили, что человек этот пришел с севера, со стороны Канатчиковых ворот. Он шел, а навьюченную лошадь вел под уздцы. Надвигался вечер, и лавки канатчиков и шорников уже закрылись, а улочка опустела. Было тепло, но на человеке был черный плащ, накинутый на плечи. Он обращал на себя внимание.
Путник остановился перед трактиром «Старая Преисподняя», постоял немного, прислушиваясь к гулу голосов. Трактир, как всегда в это время, был полон народу.
Незнакомец не вошел в «Старую Преисподнюю», а повел лошадь дальше, вниз по улочке к другому трактиру, поменьше, который назывался «У Лиса». Здесь было пустовато – трактир пользовался не лучшей репутацией.
Трактирщик поднял голову от бочки с солеными огурцами и смерил гостя взглядом. Чужак, все еще в плаще, стоял перед стойкой твердо, неподвижно и молчал.
– Что подать?
– Пива, – сказал незнакомец. Голос был неприятный.
Трактирщик вытер руки полотняным фартуком и наполнил щербатую глиняную кружку.
Незнакомец не был стар, но волосы у него были почти совершенно белыми. Под плащом он носил потертую кожаную куртку со шнуровкой у горла и на рукавах. Когда сбросил плащ, стало видно, что на ремне за спиной у него висит меч. Ничего странного в этом не было, в Вызиме почти все ходили с оружием, правда, никто не носил меч на спине, словно лук или колчан.
Potom govorili, čto čelovek ėtot prišol s severa, so storony kanatčikovyh vorot. On šol, a nav́jučennuju lošađ v́ol pod uzdcy. Nadvigalśa večer, i lavki kanatčikov i šornikov uže zakryliś, a uločka opustela. Bylo teplo, no na čeloveke byl čornyj plas̀, nakinutyj na pleči. On obras̀al na seƀa vnimanije.
Putnik ostanovilśa pered traktirom "Staraja Preispodńaja", postojal nemnogo, prislušivajaś k gulu golosov. Traktir, kak vsegda v ėto vreḿa, byl polon narodu.
Neznakomec ne vošol v "Staruju Preispodńuju", a pov́ol lošađ dałše vniz po uločke k drugomu traktiru, pomeńśe, kotoryj nazyvalśa "U Lisa". Zdeś bylo pustovato - traktir połzovlśa ne lučšej reputacijej.
Traktirs̀ik podńal golovu ot bočki s sołonymi ogurcami i smeril gosća vzgładom. Čužak, vśo es̀o v plas̀e, stojal pered stojkoj tv́ordo nepodvižno i molčal.
- Čto podać?
- Piva, skazal neznakomec. Golos byl neprijatnyj.
Traktirs̀ik vyter ruki polotńanym fartukom i napolnil s̀erbatuju glińanuju kružku.
Neznakomec ne byl star, no volosy y nego byli počti soveršenno belymi. Pod plas̀om on nosil poćortuju kožanuju kurtku so šnurovkoj u gorla i na rukavah. Kogda sbrosil plas̀, stalo vidno, čto na remne za spinoj u nego visit meč.
Ničego strannogo v ėtom ne bylo, v Vyzime počti vse hodili s oružijem, pravda, nikto ne nosil meč na spine, slovno luk ili kolčan.
Пізніше подейкували, що чоловік той надійшов з півночі, від брами Мотузяників. Йшов пішки, а нав'юченого коня вів за вуздечку. Було вже пізнє пообіддя і крамниці мотузяників та лимарів позамикали, а вуличка спустіла. Тепло було, а чоловік мав на собі чорний плащ, накинутий на плечі. Кидався в очі.
Спинився перед господою "Старий Наракорт", трохи постояв, прислухався до гомону. Господа, як завжди о цій порі, повна була людей.
Незнайомець не зайшов до "Старого Наракорта". Потягнув коня далі, в діл вулички. Була там інша корчма, менша, називалася "Під лисом". Тут було порожньо. Корчма мала недобру славу.
Корчмар підняв голову з-над бочки квашених огірків і зміряв гостя поглядом. Чужак, далі в плащі, штивно і нерухомо стояв перед шинквасом. Мовчав.
— Що подати?
— Пива, — відповів незнайомець. Голос мав неприємний. Корчмар обтер руки об полотняний фартух і наповнив глиняний кухоль. Кухоль був надщерблений.
Незнайомець не виглядав на старого, але його волосся було майже цілком білим. Під плащем мав витертий шкіряний кубрак , шнурований під шиєю і на передпліччях. Коли зняв плаща, всі помітили, що на поясі за плечима має меч. В цьому не було нічого дивного, у Визимі майже всі ходили зі зброєю, але ніхто не носив меча на плечах, наче лук чи сагайдак.
Piznišė podėjkuvaly, s̀o čolovik toj nadijšov z pivnoči, vid bramy Motuźannykiv. Jšov pišky, a navjučėnogo końa viv za vuzdėčku. Bulo vžė pizne poobidđa i kramnyci motuźanykiv ta lymariv pozamykaly, a vulyčka spustila. Tėplo bulo, a čolovik mav na sobi čornyj plas̀, nakynutyj na plėči. Kydavśa v oči.
Spynyvśa pėrėd gospodoju "Staryj Narakort", trohy postojav, prysluhavśa do gomonu. Gospoda, jak zavždy o cij pori, povna bula łudėj.
Nėznajomėc̀ nė zajšov do "Starogo Narakorta". Poćagnuv końa dali, v dil vulyčky. Bula tam inša korčma, mėnša, nazyvalaśa "Pid Lysom". Tut bulo porožńo. Korčma mala nėdobru slavu.
Korčmar pidńav golovu z-nad bočky kvašėnyh ogirkiv i zmiŕav gosća pogładom. Čužak, dali v plas̀, štyvno i nėruhomo stojav pėrėd šynkvasom. Movčav.
- s̀o podaty?
- Pyva, - vidpoviv nėznajomec̀, Golos mav nėpryjemnyj. Korčmar obtėr ruky ob polotńanyj fartuh i napovnyv kuhoł. Kuhoł buv nads̀ėrblėnyj.
Nėznajomec̀ nė vygładav na starogo, alė jogo volosśa bulo majže cilkom bilym. Pid plas̀ėm mav vytėrtyj škiŕanyj kubrak, šnurovanyj pid šyjeju i na pėrėdpliččah. Koly zńav plas̀a, vsi pomityly, s̀o na pojasi za plėčyma maje mėč. V c̀omu nė bulo ničogo dyvnogo, u Vyzymi vsi hodyly zi zbrojeju, alė nihto nė nosyv meča na plėčah, načė luk čy sagajdak.
Пазней казалі, што той чалавек з'явіўся з поўначы, з боку Канатнай брамы. Ішоў ён пехам, ведучы за аброць нагружанага каня. Было далёка за поўдзень, і крамы вяровачнікаў і рымараў ужо зачыніліся, а вуліца апусцела. Надвор'е стаяла цёплае, а чалавек быў у чорным плашчы, накінутым на плечы. Гэта прыцягвала позіркі.
Ён прыпыніўся перад карчмой «Стары Наракорт», пастаяў крыху, прыслухоўваючыся да гоману. Як звычайна ў такі час, карчма была поўная народу.
Заходзіць у «Стары Наракорт» незнаёмы не стаў і пацягнуў каня далей, уніз па вуліцы. Там віднелася яшчэ адна карчма — меншая, пад назвай «У Ліса». У ёй было пуста — гэтае месца добрай славы не мела.
Карчмар, што стаяў над бочкай з салёнымі агуркамі, падняў галаву і змераў госця позіркам. Чужаніца, не скідаючы плашча, моўчкі застыў ля стойкі.
— Чаго падаць?
— Піва, — адказаў прыхадзень. Голас у яго быў непрыемны.
Карчмар выцер рукі аб палатняны фартух і напоўніў пітвом шчарбаты гліняны куфаль.
Чужынец не быў стары, нягледзячы на амаль цалкам белыя валасы. Пад плашчом ён насіў выцерты скураны кунтуш са шнуроўкай на плячах і гарлавіне. А калі сцягнуў плашч, усе заўважылі меч на рэмені за спінаю. Дзіўнага ў гэтым нічога не было — у Вызіме амаль усе хадзілі са зброяй, — але ніхто не насіў меч за спінай, як лук ці калчан.
Paznej kazali, što toj čalavek zjaviwśa z pownačy, z boku Kanatnaj bramy. Jšow jon ṕoham, vedučy za abroc̀ nagružanaga kańa. Bylo dałoka za powz̀eń, i kramy v́arovačnikaw i rymaraw užo začyniliśa, a vulica apuscela. Nadvorje stajala c̀oplaje, a čelavek byw u čornym plas̀y, nakinutym na plečy. Gėta pryc̀agivala pozirki.
Jon prypyniwśa perad karčmoj "Stary Narakort", pastajaw kryhu, prysluhowvajučyśa da gomanu, Jak zvyčajna w taki čas, karčma byla pownaja narodu.
Zahoz̀ic̀ u "Stary Narakort" neznajomy ne staw i pac̀agnuw kańa dalej, uniz pa vulicy. Tam vidnelaśa jas̀ė adna karčma - menšaja, pad nazvaj "U Lisa". U joj bylo pusta - gėtaje mesca dobraj slavy ne mela.
Karčmar, što stajaw nad bočkaj z sałonymi agurkami, podńaw galavu i zmeraw gosc̀a pozirkam. Čužanica, ne skidajučy plas̀a, mowčki zastyw ła stojki.
- Čago padac̀?
- Piva, - adkazaw pryhaz̀eń. Golas u jago byw nepryjemny.
Karčmar vycer ruki ab palatńany fartuh i napowniw pitvom s̀arbaty glińany kufał.
Čužynec ne byw stary, ńaglez̀ačy na amał calkam belyja valasy. Pad plas̀o jon nasiw skurany kuntuš sa šnurowkaj na płačah i garlavine. A kali sc̀agnuw plas̀, use zawvažyli meč na rėmeni za spinaju. z̀iwnaga w gėtym ničoga ne bylo - u Vyzime amał use haz̀ili sa zbrojaj, - ale nihto ne nasiw meč za spinaj, jak luk ci kalčan.
